Кожен рік одна й та сама книга.
В ній слова…слова – вода та мокрі щоки…
Дні вертілись, мов дитяча дзиґа,
І змішали почуття усі глибокі…
Книга-погляд…книга-згадка, дотик…
Тихо дихає, і в такт живу я з нею.
А пошарпаних сторінок – сотні,
Там тріпочуть крильця ніжної Психеї.
І між літер причаїлись звуки,
Аромати та думки благають знову
Переглянути, узявши в руки,
Значно товщу, і не згодні на відмову…
В ній знайду себе малу і старшу:
Зберігалася, мов квіточка безцінна.
Ще там ти і недовіри наші,
І щасливе безтурбоття у каміна.
І знайоме, і чуже, і спокій,
Та нестримна боротьба за все на світі…
І читатиму я книгу доки
Наді мною ясне сонце щедро світить.
(14.07.17)
Перевод с украинского Светланы Груздевой:
http://www.stihi.ru/2017/07/17/10078
Каждый год одна и та же книга.
В ней слова…и слёз на щёчках густо…
Дни вертелись, как юла из детства,
И смешали трепетные чувства…
Книга – взгляд и память, и касанье…
Тихо дышит, в такт живу я с нею.
Поистрёпанных страниц шуршанье,
С трепетаньем крылышек Психеи.
Притаились между букв и звуки,
Ароматы, мысли – снова, сразу
Умоляют вспомнить, взявши в руки,
Всё былое...не признав отказа…
В ней найду себя, что стала краше:
Сохранялась, как цветок невинный.
Ты там есть и недоверье наше,
И беспечность следом – у камина…
И покой… чужое и родное,
И борьба за лучшее на свете.
Стану я читать без перебоя,
Если солнце надо мною светит.