Посвящается автору идеи и жене лучшего друга Наталье Сарандачевой
Еротична байка персидського вченого кота Ага як він попав на Запоріжжя.
А що це за знак Ага? То мітка яничара…
Колись у Пешті у принцеси
Був вельми звабливий кіт-паж.
Камзол блакитний - був францюзький,
Парик - по моді та чалма,
Де зірка як горіх ,вам дзуськи,
Алмаз мов Сонечко пала,
Всілякі золоті лаштунки…
То дарувала все княжна!
А ще…
- Та ні-і! Почав уже брехати!
Кажи відверто мабуть вкрав?
Я не такий!...
Немов дарунок дорогий,
Мене із Персії привезли,
Тому і пестили,скубли
Та чатували три слуги -
Кохана іграшка принцеси!
-А ну вгамуй язик брехні,
І двох відкинь,бо ми підемо…
Де тільки з нею я не був -
І при дворі,і на охоті,
Гуляв по парку,слав гінців,
З послами теж мав шуткувати.
Всі таємниці що почув
Давав присягу забувати…
- Оце ви чули! От брехло!
Продовжуй ,раз почав брехати!
Та коли жарти-тут я маг,
Вставляв такеє про фіранку,
Що дами всі від сміху геть
З стільців в сльозах на пол сповзали.
Я чув подробиці такі
Коли вкруг фрейліни шепочуть,
Що вуха в'януть – бо малий,
А чув про ревнощі жіночі!
Коли до ліжка кралась ніч
Принцесу мали роздягати,
Аллах провідець,очі скрізь,
Богиню варто споглядати,
Але за шторою сидів -
Чарівні грати!
Духів францюзьких аромат
Терпець урвавсь,я ледве нявкнув.
Мене до ліжка теж вкладали:
Коли без настрою-в ногах
Звернусь калачиком сумую,
Але по ранку:хто це там
Мов янгол сни охороняє?
Або на грудях просинавсь
І шепотів про всі новини,
Та під сорочку заглядав
Де пестив поглядом ті мрії
Коли блукаєш у бруньках.
Коли княжна була сумна
То арфу брав чи мандоліну
Та серенади їй співав,
До сліз доводив,так тремтіла…
Що значить мова латинян!
- Та чули той міланський тенор!
Коли наступиш на хвоста,
То прошу Бога-хай проща,
Так душу рве кошачий лемент!
Вам що - базікати потреба?
А в мене все це на очах:
Немов орган як замуркочу -
Про зірки що палахкотять
В серцях у мрійників щоночі.
Про всі закохані серця
Співав про Роланда - бійця
Та слугу-пройду Труфальдіно,
Вамік і Азру нахваляв,
Та голос мій тремтів напевно
Так за Ромео і Джульєтту
Чарівні сльозки лились враз
Та мене палко обіймала:
- Моє чарівне кошенятко!
З останніх сил кажу державсь
Та хвіст під пупа вперто ліз,
Диявол мабуть насміхався!
Та чесне ім'я я зберіг!
Бо це кажу Вам лиш початок,
От коли фрейліни взнали
Що є казкар до мрій жаданих,
Співак коли серце летить
За мене всі стали благати -
Аби дала хоча б на ніч!
І таки дала вона згоду!
Вертатись зранку,перешкоду
Я певен,мабуть не дочув.
У кого(!) тільки я не був,
Які по розкоші покої,
Чарівні дами голіруч
Та тихий шепіт:Мій кицюньчик!
Або звабливо:Дикий звір!
Не зупиняйся мій красунчик!
Солодкі миті коли спів
Мене доводив до нестями
В лоно палаючих обійм
Тих що казки хотіли чути,
Та більшість спів мій полюбля,
А потім розум клав до мишок
Туди де серце калата!
Так під сорочку чемно ліз,
Бо кожна пані була файна,
Принади - вирій ласих чар
Котячим оком куштував я.
Були всілякі-і гладкі,
Миршаві,пухкі та маненькі,
Пухнасті,стрижені – колкі ,
Ой,як свербіло-геть болєзно!
Але по вуха,так вгрузав я
Кому розбещеність-розвага,
То важка праця щоночі
Мене тривожила,бо зранку
Я ледве ноги волочив.
Скажу відверто-гучна слава
Пішла про мене при дворі.
Котяча вада-ласувати
Колись і шкодила мені.
Кажу без бре як повертався
В покої доброї княжни
Сторожа грізно:-Волоцюга!
Під носом двері на замки,
А якщо впертий по між роги,
Лупили так що мої очі
Давали оберти вкруги.
Вони кепкують:між рогами
Які яскраві фонарі!
От неуки,мене віднесли
До класу смажених биків
Чи може скажених бобів!
Побитий маю шуткувати!
Та телепням не до того…
Вони регочуть:Тигр-воно!
Я з класу тигрів! Боже зглянься!
Та подивіться на мій рід -
Усі кошачі: рись та барси,
Онагр та з вітерцем - гепарди,
Цар звірів Лев та леопард!
Іще гучніше реготали…
Де сила є-там мозку крапля!
От зірка сяяла моя! Я не здавався!
Хоч ледве ноги волочив
Та на покої прокрадався
По саду тихо навшпиньки
Під храп мрійливий той сторожі,
Що ловить гави уві сні.
По ранку паж будив хазяйку
Приймати ванни з променів.
Та лихо знов мене знайшло
Гриміло ніччю,злива-дощ,
Летіли блискавки! Ховайся!
Ген з переляку змієм вповз
Під ковдру,ні-трясе,боязко!
Так під сорочку я забрався,
А там тремтяче мишеня!
Ховатись вдвох майже не страшно!
Таке маненьке та гладке,
Чого брехать - таке ласкаве,
Грайливе,все я облизав…
Княжна стогнала і прохала:
- Не зупиняйся кошеня!
О як скажу вона тремтіла,
Так-так сміючись,щастя є!
Мабуть в Едемі так буває!
Поки не зойкнула і все:
На крик дуенья враз припхалась,
Немов табун диких биків!
Що тут було!?!Княжна в сльозах!
Напевно дряпнув він намисто!?!-
І тут дуенью понесло.
Іспанська мова – стовп брехні,
Не чув Господь той лемент страшний
Бо поминала за лихим -
Мене,рідню,святих благала,
За свідків брала короля,
Та через край і кардинала,
Прокльони сипала як гній…
Пороли… наче вкрав я хряка,
Запеченого королю.
Той стражник іще той собака,
Не собайло ,а вовкулака,
Усі шутки запам'ятав,
Приклались інші гайдуки,
Немов і їм держав я свічки.
Йой,били мабуть залюбки!
Принади клятої дуеньї
Вразливіші від сльоз княжни!
Друзки ламались так шмагали,
Поки до янголів пристав!
За обрієм такеє сяйво!
Княжна співає сміючись!
О боже де я? Яка спека!
На роздоріжжі наче стерво
Дбайливо циган підібрав:
Арба та в куряві дорога,
Якісь-то мазі – забуття,
Пісні та сльози до пророка!
Аж поки турку не продав:
Пішла душа за два цехіна.
До медресе – Коран вивчав,
А там і школа яничар:
Як ятаганом фехтувати,
Колоти списом,стрій держать.
- Султана треба поважати!!!
- Аллаху все моє життя!!!
Але зірки мабуть всміхнулись:
Два роки минули-війна!
І яничару Балабеку
Стелила доля шлях вогня :
Де наступав-там проривався,
Де відступав-там відбивався ,
Проблема-зріст,його нема.
З-за цього лихо у поході -
Я їм куряву за всіма.
Пеньок пеньком,не доля – дупа!
Сльоза пророка впала з пупа…
Вони співають - я тягну
Під грізним поглядом баші:
Чого це жайворонок скис!
Чого шепочеш? Спис повис?
Над казаном тільки бадьорий?
Усі сміялись - наче кіт
Собі на тиха щось муркоче!?
Але мене паша відзначив:
Такеє спритне циганча!
Терени тихо омина,
Проходячи скрізь ті дозори,
Мабуть Аллах мітив тім'я
Коли у розвідку готовив.
Мовчу - що кіт,що перс,що знаю
Всі таємниці про зірки,
Що гороскопи сам складаю
Та граю вправно у шахи.
Пісня:
Шаблі дзвін та дим кальяна,
Сміх в наметі – друг в бою
Це про серце яничара,
Це про душу яничара,
Стяг пророка стережу!
Бо ледве що,то кара лихом:
Як біля стяга караул,
Так очі липнуть після маршу -
Похилив вуса та заснув
І знову шкіра збирай клапті,
Пече наука до кісток!
А батько вчив к зіркам літати!
Мабуть мій янгол десь чкурнув!
Все відгрібаю за науку:
Цитуй що вивчив в медресе -
Приказ баші,приліг – хропе.
Я й прочитав вірші Хайяма,
Де гурії у ліжку вже.
Та сміх загону яничарів
Підніме й мерця за живе!
За це й подяка – ніч зі списом,
У караулі гав ловлю
Та зірки падають вже з неба,
Не до зірок,бо стережу.
А край знайомий, ген до болі -
Он там рівчак – росте верба,
Там б'є струмок – знімає втому,
Там прохолода – от життя!
Чом не цінив мирські розваги?
Як ми мчали: на конях всі,я - на ослі,
Карети золотом блищали
Бо на охоті ми були,
Там на пікнік намети ставив,
Там крав вино у гайдуків,
А там в кущі пішла дуенья -
Ведмедем гримнув – от був сміх!
Як на галявину влетіло
Стадо оголених сідниць,
Сторожа цісаря лежала
Звело пупа так реготала,
Підсипав перця до вина,
А там сторожа віддала…
Осада Буди, Пешт за річкой,
Там десь княжна мабуть в сльозах,
Бо сам султан прийшов під місто:
Підкопи риють – стіни рвать.
На приступ кілька раз ходили,
Летіли ядра та шрапнель,
Волав як всі несамовито,
Як штани мокрі – відступав
До рівчака… Тримай шелепи!
Бо підеш зараз дупу мить?
Пізнав що спрага – це життя!
Що втома – це чекать на приступ
Бо нирки славлять небеса!
Лелеки долі пропливли
За хмарами – аж ген курличуть.
Пішли дощі – сум восени:
Гарем султана к дому кличе!
Так перемир'я к нам прийшло,
Толмач в дорозі коні кинув,
Загін відзначений султаном
Почесна варта у дорозі
Та наш паша був за посла.
Паша з башів плете джгута,
Лютує, бо наказ султана!
Тут я зізнався - вгору спис
Чи то стуборчився мій хвіст,
Чи копняка друзяки дали -
Подробиці повилітали,
Язик мій гримнув :драгоманю!
Стрій здригнувсь!
Потім від реготу всі впали:
Коли вам циган обіця,
То починає лиш брехати!
Паша засяяв: В чому річ,
Але вбрання треба міняти!
На перемовах дурень сам,
Якщо не зможеш обдурити!
Ото сидим у Тронній залі -
Король та цісар,всі князі,
Паша та я мов на Дивані
І почалися балачки.
А ген усі мені знайомі,
За кожним жінка чи дочка
Кортіли ласощів жіночих,
Було солодкеє життя!
Півдня мусолили про бранців,
Хто кому винен та за що,
Хто перший буде відступати,
Хто контрибуції верне…
Бо християни були вперті -
До них підмога вже ішла,
Паші нав*язаний наказ:
Захвачене - не віддавати,
На зимнії квартири стати
Та до весни відпочивать.
Я як толмач то шуткував,
То від князів мав відбиваться,
Пояснюючи все паші.
Хай їх рога мені насняться!-
Усі остались при своїх,
Паша у відчаї – лютує,
Кажу йому:Та не спішіть!
Поранку станем розумніші!
Знов темна ніч як і тоді,
Набряклі тучи поливають,
Вікно знайоме приоткрив,
Затріпотіли з вітру свічки,
Папугу тихо вкрив рядном
І бачу що княжна розкрита…
Дарма що дощ – летіли стріли,
В штанях Везувій вирував…
Хто дав команду:- Зарядити!
Так зачиню фіранку вам!..
Принади звабливо біліють,
А квітка,боже як розквітла…
Мов Леонардо малював
Кажу без бре: до арфи топав!
Застиг мов стовп та погляд – йолоп!
Та в роті мов пустеля Гобі,
Так солі хочеться лизнуть,
Сісти не можу хвіст - іюда
Тирчить як все в мені стовпом!
Тихенько граю та пою,
Та путаю словами пісні.
Хто бачив янголів вві сні?
Та ворухнувся зрадник - хвіст
Коли прокинуться-радієш!
Вона присіла – ковдри суд
Сховав принади всі жіночі
Та погляд як пантери був!
-Ти звідки взявся паж мій любий?
Тебе шукали мої слуги,
А потім горе від війни,
Осада,біль,лютує голод.
Дівочі очі всі в росі,
Та діаманти покотились.
То сльози янгола були!
-А ти змужнів… Я розповів
Усі-усі мої пригоди -
Від сльоз до сміху доводив,
Розказуючи про негоди.
- Гаразд,тобі я поможу,
По місту мор таки почався,
Скоріш війська свої розводьте,
Бо палять навіть і живцем…
- Зіграй мій паж мабуть в останнє,-
И забриніла знов сльоза,
Кажу без бре прикрив фіранку! -
Як я співав та грав на арфі
Під вічну музику доща,
Очей не зводив,впав в нестяму!
Носив на небесах княжну!
Чого іще бажали боги?
- Хвилинку,щастя? - Геть нещастя!
Та ні, щоб гримнула гроза!
Ввірвалась блискавка – я швидший,
Бо вже під ковдрою лежу -
Герой коли іду на приступ,
А зараз натяки я жду
А там вона – знайома мишка
І я розтанув! Щастя край!
- Мій паж на тебе я чекала!
О моя люба госпожа!
Я весь пірнав,вгрузав по вуха
Лиш хвіст хитався як маяк.
Вона зомліла: - добре дуже!
Але я ще хочу вогня!
Ти вже дорослий,познайомся -
Це вада всіх чоловіків!
Щоби проникнути у піхви
Були останні три війни,
Кривава безліч тих турнірів,
А ця осада – сам султан
Пропонував в гаремі місце
Султани,якщо ні – калфи.
Тоді рішуче:Ні! – від Папи
Прийшло наказом королю,
По місту пронеслася чутка:
Що я повінчана Христу!
- Грішна! - От телепень,
Вона княжна!Вона від Бога!
Це ми – сирець на цій Землі,
ЇЇ усмішка - манна божа…
Та годі,все я розповів.
Постій, Ага ! То яничар чи ні,скажи?
Та побожися на початку…
Ти бовдур був, ним і зостався.
Хіба я все не розказав?
Була підписана угода
Та все порушив взірцем мор,
Найкращі лицарі померли,
Пройшла стара ота з косой!
Як повернулись у свій табір
То святкували хижаки
Всі мої друзі – яничари
В небесні воїни пішли…
- А ти?.. Забрав циганський табір,
Відходили,
Та спогади як привид йшли
На Запоріжжя завезли,
Тут вільний я та бере скрута
Як душу - серце зберегти.
А як…? - Вона на небесах!!!
Сама? – Проспав чи шо?
Геть телепень,вона там з Богом!
Сміється з тебе час від час
Та сипле манною потрохи
Щоб не кортіло нам стрибать
Та ладно вам ідіть, небоги.
Огромная благодарность за фото автору Сергею Маршенникову!