Своїй подрузі дитинства посвячую.
Сум серце так крає безбожно
Стер квітень очей твоїх краску,
Вже в гості запросити не можна
Тебе небо забрало на пасху.
За партою разом сиділи
Ми разом ходили до школи,
Нам скроні разом посивіли
Тебе не забуду ніколи.
Під звук звонів до самого раю
Ангели віднесли на крилах,
Твій синочок і дочки ридають
Нас весною сумною накрила.
З висоти паралельного світу
Споглядати будеш на простори,
Твій лагідний голос і вдачу
Я не забуду ніколи.
На тім світі біля воріт раю
Як настане мій час помирати,
Я впевнена, тепер точно знаю
Хто буде мене зустрічати.
Навіщо понесла тебе хмара
Навіщо так було спішити,
Ти довго так мріяла й ждала
Ще дочку свою одружити.
Біль стихне, з часом, помалу
Ця весна нам горе прислала,
Чому зозуля так мало, так мало
Тобі років накувала.
Сум серце так крає безбожно
Новий ранок земля зустрічає,
Тебе в гості запросити не можна
Тебе уже з нами немає.
За межею ти вже, за порогом
В приготовлений дім поселилась,
Захищати нас будеш перед богом
Щоб і ми за тебе молились.
Світять зорі тобі променисто
Усміхається небо магічно,
Люба подруго мого дитинства
В моїй пам'яті й серці навічно.
18.04.17 року.
Автор: Н.П.Рубан.