Хтось знайдеться – і зможе любити сильніше, ніж я,
а мені не хватило на тебе моєї любові.
Гарні очі, і гарне волосся, і чорнії брови –
ще не все, це далеко не все, незворотна моя.
Я не думаю, не сумніваюсь: я був – ще не він.
Я не був бездоганним, я знаю, та був сам собою.
Я не впевнений, що заслужив на докори любов'ю.
А єдине – можливе з однакових двох половин.
Бездоганним не став – бездоганність залишу йому:
я лише удавав, а насправді не вмів ревнувати.
Хтось знайдеться і буде сильніше любити, кохати.
Хай найкраща з жінок стане щастям йому одному.
І не хочу, а значить, – не буде ні суму, ні сліз.
Я, на жаль, не залишу у пам'ять про себе поему.
Та любов'ю своєю я вкотре довів теорему:
що любов – це злітати уверх, а не падати вниз.
А за суттю між нами розбіжностей і не було.
Правда, ніжності більше, ніж пристрасті, тут я погоджусь.
Але ніжність – не пристрасть – формує любові погоду.
Саме ніжність панує в любові, вже так повелось.
Я щасливим в любов увійшов... І щасливим піду...
Хоч ніхто і ніколи з любові насправді не вийшов.
Хай дарує любов світлі крила усім моїм віршам:
будь кохана, кохай, а біду – я від вас відведу...