Стоять, давно забутими , хатки:
розбиті вікна -- виплакані очі,
У хащі перетворені садки,
в них час застиг і рухатись не хоче.
Далеко все - ні гомону юрби,
ні гуркоту машин, ні сміху, ані крику.
Хто тільки не вбивав село - не вбив.
Хтось душу розпростер над ним велику.