Як ридаэ туга у цю нiч за вiкном...

Ольга Липа
 

Як ридає туга у цю ніч за вікном,
Проростаючи в серце холодним вогнем...
Місяць в хати зайшов золотим бурштином,
Вітер степом промчався з безстрашним конем.

 
Ти Дух Предків не клич, він далеко тепер,
Не  взивай до могутності їх славних літ...
Не почують тебе...  Голосами озер,
Чужина заспіває, де горлиць політ.


А по рідному краю болюча журба,
Ніби  серце і плоть розлучили  навік...
Десь по полю біжить давніх Дум ворожба,
Обіймає Душа зграї птах віддалік...


Мені б з вітром в степу  доганяти зорю,
Пелериною неба укритись у ночі...
Я зі свічкою Долі журбою горю,
Батьківщина моя, ти поглянь в  мої очі!..


І махає рукою з непроглядної далі,
Україна моя...  зве лісів голосами...
Та ридає, ридає і кричить від печалі,
З моїх кіс сивину омиває сльозами.


Притулитись б до поля і вдихати букет
Ароматів просторів, твоїх  пісен сонет...
І вінок заплести в цю таємную ніч,
Та по річці пустити в казацькую Січ.


Приголуб, Україно, свою люблячу доньку,
У колисці степів діву ти захитай...
Шепочи пісню давню мені потихеньку,
Ніколи мене, Ненько, ти не залишай...