Людмилі Давиденко
Ми з тобою дивимось на одне небо,
Очевидно у нас однакові очі.
Я боюсь, що дивиться в небо хто-небудь:
може, він – недобрий, і небу наврочить.
Нам з тобою більше нікого не треба.
Ні очей недобрих, ні третіх лишніх.
Одного на двох нам достатньо неба.
Ми – на хмарах – пишем листи всевишні.
На півнеба буває в листах емоцій.
І читаєм до ранку такі послання.
А бувають хмаринки – мов сльози в оці,
бо маленькі, як тихі слова прощання...
................................................
Людмила Давиденко. Про моє небо