Маленька крихітко не треба сліз,
Не треба вчити кошенятко жити.
Коли ти звикла всіх чортохволити,
Я відлучився, збувся антирприз.
І разом полишив твої істерики,
І приндів твоїх гіркуватий смак.
Ти, мабуть, вирішиш, що я – чудак...
Та я спасенний, наче із Титаніку.
Так, пика моя, у солодкій посмішці,
Розлилась сіллю по твоїм щокам.
Я щиро вдячний згаяним рокам,
а дужче, навіть, не прибитій пОлиці.
Мій заповіт тобі – «cherchez les hommes»!
Твоя душа, то дійсно цінний кладень,
Але скажи який то справжній дурень
Захоче жить під бабським каблуком?
Ну що, маленька крихітко, бувай.
Я знищив не одні твої підбори.
Я впевнений: хто бореться – поборе,
Та я вмиваю руки, прощавай.