У клоуна сумнії очі
Аплодує, сміється натовп...
А він ридає опівночі,
Картаючи безликий стовп.
А рана на Душі не стогне,
Завмирає тихенько вона...
Самотину журба настигне,
І кличе рідна сторона...
Натовп сміється, клоун плаче,
То ллється справжняя сльоза...
Скакун його по степу скаче,
Та грає на Душі кобза...
Хто зможе клоуна любити,
І зберегти від вічних ран?..
Святою супутницею бути,
І приборкати ураган?..
Сміється клоун, люди плачуть
Під дзвін багатогранних струн...
То вони серце його бачать,
Поміж байдужих, давніх рун.