Вона кохала, як кохає та,
в якої є безрадісне минуле,
яка колись кохання позабула,
і мить назад душа була пуста.
І ось – обійми, наче перший раз,
і – наче справді перші – поцілунки,
і впали всі жіночі обладунки,
і все – відверто, щиро, без образ.
А потім, як заснулий чоловік
лишив її із ніччю наодинці,
вона життю раділа і сніжинці,
в котрої щастя – теж короткий вік...
........................
Нина Самогова
Она любила так, как любит та,
Чья жизнь была безрадостно уныла,
Как-будто бы любовь о ней забыла,
А миг назад душа была пуста.
Её объятья - словно в первый раз.
И поцелуи сладостно безгрешны,
И с шорохом летят на пол одежды,
В сиянии её невинных глаз.
Когда мужчину крепкий сон настиг,
Она, счастливая, в ночи лежала,
И жизнь снежинки белой вспоминала,
Чьё счастье тоже коротко, как миг.