Коли ж скiнчиться це свавiлля?
Прийде до люду розумiння,
Що далi так не можна жить.
Не можна далi це терпiть!
У владi повне божевiлля,
В братiв нема порозумiння,
Країна шкереберть летить,
Ми з нею згинемо за мить.
Чи збожеволiли ви, люди?
Чи сказ i мор гуля повсюди,
Що брат повинен брата вбить?!
Хто право дав таке робить?
Забракло розуму чи волi?
Понуро йдем до злої долi?
Мов на налигачi теля,
Повзем до прiрви, в небуття.
В країнi верховодять гади,
Повсюди бiйки, чвари, зради,
А ми, як бiднi байстрючата,
Всiма забутi немовлята.
Лежим в колисцi голi, босi
I ждем, благаєм, скиглим досi,
Щоб хтось дав їсти нам, чи пить.
Та схаменiться ж хоч на мить!
Повстань, народе, пiднiмися!
Навкруги себе подивися,
Стряхни той морок, пил буття,
Отямся, вийди з забуття!
Птахи щебечуть, сонце грiє,
Сади буяють, поле мрiє,
Калина в лузi розцвiла,
Земля зове нас до життя.
То схаменiться ж, люди добрi!
Де розум наш, серця хоробрi,
Що можуть мир оборонить,
Життя безцiнне захистить?
Життя дається нам вiд Бога.
Нiхто не має прав на нього!
I кров людську не можна лить!
То схаменiться ж хоч на мить!
16.04.2016 г.