Я вже не можу більше далі йти
Без тебе - самота знов поглинає.
То міліметри, то бетон стіни,
А я наосліп йду, і йду до краю.
Знов мене душать всі мої страхи.
Душа покрита голками від тиші...
Варто торкнутися її струни,
І оживе бажанням найчистішим.
Я мріяла збирати волошки,
Полин сушити, і з дощем гуляти...
Я мріяла тебе знайти-
Бажання наші з думок визволяти.
Ось так все просто... І в одночас ні...
Без тебе дихати не можу на всі груди...
Ти залишаєш знов на самоті,
І цим руйнуєш всі мої споруди.
Я розчинюсь у тиші... Хай все йде...
Спалю вірші - вони вже не потрібні...
Ти навіть зараз знов мовчиш... Ти де?
Можливо, знов думки мої є хибні...
Я не тримаю... Неможливо так!
Ті, хто нас люблять, ті не залишають!
Які ж цілунки твої є на смак?
Я поки що... Я поки що не знаю...