Зорі-світлофори, люди-пішоходи
По зебрі із життя йдуть до могил.
Буває так, що підіймають пил,
Та в більшості лиш каламутять воду..
Слова, слова... Нащо їм ті слова?
Який в них сенс, коли сказать нема що?
Вся суть у тім, шоб чимсь набити пащі.
Їх імена - лиш в паспорті графа..
І буде дощ - небесний океан -
Накриє їх усіх із головою,
Лиш виживуть такі, як ми з тобою,
Зболілі душі із найвищих варн..
Полетимо - у небо до Богів,
Накине простирадло ночі Мара,
І людство, мов дурних овець отара,
Отримає під сраку батогів..
Нічого не кажи - просто помовч,
Слова, слова - нащо, коли є серце?
Чим менше зайвих слів, тим більше сенсу,
Суцільна суєта в них, біль і жовч..
Все віддамо, БОГаті ми — не шкода,
І вознесемося - у Вирій вируша..
Немає меж - є тільки перешкоди,
Не треба слів, коли співа душа..
© Паша Броський
— Моя страница в Facebook: www.facebook.com/astartlman
— Моя страница в Vk: vk.com/public_broskii
— Моя страница Instagram: www.instagram.com/pashabroskii/
— Моя страница на стихи.ру: www.stihi.ru/avtor/astartlman
— Приватная рассылка вк: vk.com/app5748831_-24487105