оригинал:
Ще не було ні пензля, ні мольберта
і не писались мудрі письмена.
Була природа гола і одверта,
жили в печерах дикі племена.
Іще тих сосен не торкався іній,
іще землі й не снились лемеші.
Іще тривожна досконалість ліній
не хвилювала дикої душі.
Ще не було ні анта, ні венеда.
Але під вечір, на розливі рік,
старий валун був схожий на ведмедя -
і зупинився дикий чоловік.
Йому ще жодна муза не сприяла.
Ще й не світало в сутінках сердець.
Ще розум спав - прокинулась уява.
І це був перший - первісний! - митець.
Не знаю, де та фарба була брана,
з яких молюсків пурпур той розцвів.
Стоїть ведмідь, на грудях в нього рана.
Тому ведмедю тисячі віків.
Глухих лісів німі аборигени,
людського духу навіть не ази,
вже як не є - спасибі вам за гени.
Хай грають далі в довгої лози.
перевод Ладомира Михайлова
Ещё не знали кисти и мольберта
и не писались раньше письмена.
Была нага природа и бессмертна
в пещерах жили дико племена.
Ещё тех сосен не касался иней
и плуг земле не снился в той глуши.
И ни какое совершенство линий
не волновало дикой там души.
И не было не анта, не венеда,
но вот под вечер, на разливе рек,
старик-валун похож был на медведя -
остановился дикий человек.
И не дарила муза вдохновенья,
Не рассветало в сумерках сердец.
Ум спал ещё - проснулось озаренье,
рождён был первый на земле творец.
А я не знаю, где же краски брал он,
С каких моллюсков - пурпура соскоб.
Стоит медведь - в груди зияет рана -
тому медведю тысячи веков.
Глухих лесов немы аборигены.
Людского духа даже не азы,
но как уж есть - спасибо вам за гены.
Пусть не испортят таинства лозы.