А друзі йдуть... Навшпиньки, крадькома.
А дехто гучно гримнувши дверима.
Здається, що сумую я за ними,
Лiта минають i минають зими...
I сум минув. I жалю вже нема.
Я вдячна всiм, хто привiтав мене,
На день чи рiк на "довгiй моїй нивi".
Теперь менi всi вчинки зрозумілі,
Влеглися штилем беспокійні хвилi,
I з головою вряд чи захлисне...
Всi, хто пiти повинен, йдiть собi!
Бо роль свою вже вiдiграли певно,
Якоб б не була... Тепер даремно
Спокутувать провини. I нечемно
Жалiти тих, з ким плакали в журбi.
Наталi Амар