Кобзарь,
а знаешь,
нелегкая эпоха,
этот двадцатый неугомонный век.
Чудачеств - множество.
Тишины - совсем немного.
А сотрясеньям разным - счёта нет.
Нормы привычные стареют,
тревожный поиск сводится в закон.
Когда стоит история на старте
перед рывком в вселенский стадион.
Она на финише грудью разорвёт
Путь Млечный, как ленту золотую.
И, невесомая, в просторе голубом
почувствует вновь одиночество огромное.
Прокатятся эхом позывные
сквозь необъятно голубые дали...
А как же мы, певцы красы земной?
Или у нас уж голоса ослабли?
В ветрах простора не потонут?
И примут ли величье новой красоты?..
Тарас гранитный посмотрел сурово:
- Голоса свои закаляйте вы.
Ни красочным и пышным пустословьем,
ни жалобами,
ни лепетом надежд,
ни криком,
ни перепевом на одном лишь месте,
а запевом в нелёгком том пути.
И помните, что на планете этой,
с тех пор , как сотворил её пан Бог,
ещё ни разу не было эпохи для поэтов,
но были поэты для эпох!
Оригинал:
Кобзарю
Кобзарю,
знаєш,
нелегка епоха
оцей двадцятий невгомонний вік.
Завихрень - безліч.
Тиші - анітрохи.
А струсам різним утрачаєш лік.
Звичайні норми починають старіти,
тривожний пошук зводиться в закон,
коли стоїть історія на старті
перед ривком в космічний стадіон.
Вона грудьми на фініші розірве
Чумацький Шлях, мов стрічку золоту.
І, невагома, у блакитній прірві
відчує враз вагому самоту.
І позивні прокотяться луною
крізь далі неосяжно голубі...
А як же ми,
співці краси земної?
Чи голоси у нас не заслабі?
Чи не потонуть у вітрах простору?
Чи сприймуть велич нової краси?..
Тарас гранітний дивиться суворо:
- А ви гартуйте ваші голоси!
Не пустослів'ям,
пишним та барвистим,
не скаргами,
не белькотом надій,
не криком,
не переспівом на місці,
а заспівом в дорозі нелегкій.
Бо пам'ятайте, що на цій планеті,
відколи сотворив її пан Бог,
ще не було епохи для поетів,
але були поети для епох!