У небі зайнялась зоря.
У чистому полі ні крихти.
І звідки, скажіть, немовля
Навчилося мати кохати?
Птахи пролетять, і вкруги…
Вкруги тільки люди і землі.
За котрі – брати – вороги.
За котрі – обійми – смертельні.
І наче життя, як життя.
Все плине, відбір, і тд.
Так далі.... отеє дитя
Взросло та пішло у солдати.
У небі займисті вогні.
Не зорі, нажаль, автомати.
А людяність ниць у багні.
Священна одна – то є Мати.
Вже попіл схолонув сивий.
На згарищах тихо навколо.
Та ось, щось звиднілось – живий!
Живий колос звився у полі.
І наче життя, як життя
Все плине, відбір і тд.
Нехай жодне…
жодне дитя
не вмре… більш ніколи солдатом!