***

Що з тобою трапилось, Країно?

Я пишаюсь тим, що народився
у холодному Сибіру в час війни,
і багато дещо надивився,
в пам;ять лише спогади і сни.

Час минав, коли малу дитину
з кількома десятками малеч
зажбурнули через всю країну,
до Одеси всіх, без зайвих супереч.      
               
Вже усі давно повиростали,
та країну-неньку берегли,
де можливо, захистом ставали,      
і завжди кордони стерегли.

Імена, що безліччю ставали, 
тих, загинулих під час війни,
майже як святиню шанували,
пам;ятали шанувальні дні.

Іменами  кращих  українців
називали вулиці, міста,
нам вони були зірцем крім інших, 
і була та істина  проста.

Сплинув час.  і невблаганна смуга   
натомість пофарбила життя –
де були сади, лишилась туга,
де були міста, там забуття.

Запалали вулиці майдану,
на очах зникає білий світ.
І як незагоючая рана,
від гармат зруйнован майже схід

І на посміховисько у світу,
як героїв, витягли з труни
імена ворожі як еліту,
владні дурні, Боже, борони.

Вечорами факельні колони –       
молодь йде фашистським павуком.
Хто разворушив німецькі клони,
хто підтримав це, який слідком?

Україно, ненько, схаменися,
чим годуєш часом немовля,
замість молока – брудна заміса
із брехні, нахабства цуценя.

Щоб росли ненависті парОстки
до людей зі злобою, де сміх,
замість серця –  пелюстки корости,
і жорстокість нелюдів до всіх.

Що  ти робиш зі своїм народом –
з тим знущатись, хто тебе зростив?!             
Як Іван, не пом;ятаєшь роду,
і чекаєш, щоб тебе простив.   

Не шукай  і не проси поради –
злодій той, хто перетнув кордон.
Час спливає для злочинців влади,
у човні чекає пан Харон.
             червень, 2017