Лiна Костенко. 2. Напитись голосу твого

Валентина Козаченко
                Напитись голосу твого,
                Того закоханого струму,
                Тієї радості і суму,
                Чаклунства дивного того.
                Завмерти, слухати, не дихать,
                Зненацька думку перервать.
                Тієї паузі безвихідь
                Красивим жартом рятувать.
                Слова натягувать, як луки,
                Щоб вчасно збити на льоту
                Нерозшифрованої муки
                Невідворотну німоту.
                Триматись вільно й незалежно,
                Перемовчати: хто кого.
                І так беззахисно й безмежно
                Чекати голосу твого.

* * *

Напиться голоса того,
Того восторженного тока,
Той грустной радости истока,
Как чародейства твоего.
Всё слушать, замерев так робко,
И мысль внезапно  оборвать,
Блаженной  паузы  неловкость
Красивой  шуткой  обыграть.
Слова натягивать, как стрелы,
Чтоб сбить удачно на лету
Той  муки,  скрытой  неумело,
Неотвратимой, немоту.
Ждать независимо  и нежно,
Перемолчим  мы кто кого.
Так  беззащитно, так безбрежно,
Так жаждать слова твоего.