Зі стежини моєї, прошу, не зникай!
Хай нелегко – терни поросли на узбіччі.
Ти мене надихаєш шукати той рай,
Де щасливий від того, щоб просто у вічі
Зазирнути твої прохолодним дощем,
Зарум’янити щоки нектаром півоній,
Десь у серці відчувши солодкий той щем,
Що дарують твої неповторні долоні.
Не зникай ! Я благаю!.. Хоча взагалі…
Жодних шансів не маю тебе зупинити.
Наші долі ледь-ледь доторкнулись в імлі,
Щоб останок життя з кимось іншим допити…
30 травня 2012 р.