А небо плаче. Знов. Невпинно.
Коли юні, сумують дві душі.
Хіба ж у тому воно винне,
Що встромляєм один одному ножі?
І небо плаче. Знов. Щосили!
Ми в теплі-добрі, клянем життя.
Воно не винно в тім, шо крила,
Обпалили ж собі, своїм "Я".
Небо плаче.Так.. Все знов.
Печальна Осінь, того так бажа.
Не вірять юні душі у любов -
Голодна й змерзла, юная душа.