*** (Валентин Катарсин,
Бывало, в поезде, в автобусе, в метро
внимательно смотрел я людям в лица:
определять по внешности нутро
когда-то мне хотелось научиться.
Ещё любил листать фотоальбомы:
мне лица были вовсе незнакомы,
смотрел я в них, взволнованно дыша,
гадая, какова у них душа...
...Теперь мудрее отношусь к лицу и строчке,
настроен зло к провидческому дару -
о людях не сужу по оболочке,
как не сужу о скрипке по футляру.
Есть у меня друзья, мои коллеги -
я знаю их ничуть не больше Веги.
Но даже тех, с кем близок я давно,
с кем я делил беду и одеяло,
с кем жёг костры и шумно пил вино,
я всё равно их знаю очень мало.
Да и они мне в душу проникали
не глубже, чем цыганка на вокзале.
*** (вільний переклад П.Голубкова)
Бувало, в поїзді, в автобусі, в метро
В людей обличчя я любив дивитись:
По зовнішності бачити нутро
Колись мені хотілося навчитись.
Любив гортати я фотоальбоми:
Де всі мені особи незнайомі,
Вдивлявся в них я, затаївши дих,
Гадаючи, яка душа у них ...
...Тепер мудріше до особи незнайомця,
Не схильний до пророчого вже дару -
Я не суджу людей по оболонці,
Як не суджу і скрипку по футляру.
Є в мене друзі, є мої коллеги,
Яких я знаю трохи більше Веги.
Та навіть тих, з ким я близький давно,
Ділив з ким ковдру і біду, бувало,
Палив багаття й шумно пив вино,
Я все одно їх знаю дуже мало.
Й вони мені у душу проникали
Не глибше, ніж циганка на вокзалі.