Елена Телига. Вечная любовь
Автор: Елена Ивановна Телига (укр. Олена Іванівна Теліга; урожд. Елена Шовгенова; 1906—1942) —
украинская поэтесса и литературный критик, была членом ОУН, в 1942 г. погибла в застенках гестапо.
Перевод Инессы Соколовой
ВЕЧНАЯ ЛЮБОВЬ
Н. Ливицкой - Холодной
Любовь трепещет и в цветах прекрасных,
В дыханье ветра и в крылатом пенье,
И в слезах жгучих, может быть напрасных,
И в острых стрелах при горячем гневе.
Заходит солнце – и слышны напевы,
От века к веку вся земля клокочет,
Горячим взглядом вор, владея смело,
Ворует сердце поцелуем в очи.
И сотни лет Великой нет преграды.
И в тёмные года господства стали,
Она, подобно золоту лампады,
Жива в веках, любить не перестали.
Пусть не одной мы преданы до смерти,
А больше пани Родине любимой, –
Ничто не сможет заменить, поверьте,
Запачкать образ вековой святыни.
Душа кипит, жизнь бурная искриста.
Впитать всё хочет! Поделиться словом!
Она ж святая, словно жизни пристань,
Нам в бурях диких станет тихим домом.
Уйдут года, всё может измениться:
Другие страсти, рыцари, услады…
Тебя, дороже золота Царицу,
Мы сохраним, как вечную лампаду.
------
Оригинал
ВІДВІЧНЕ
Н. Лівицькій – Холодній
Тремтить кохання на розквітлих квітах,
В зітханнях вітру і на крилах співу,
В сльозах пекучих, уночі пролитих,
В стрілі образи і в пожежі гніву.
Заходить сонце – і відзвук мелодій,
Які від віку вся земля гуркоче,
Гарячий погляд, мов сміливий злодій,
Нам краде серце поцілунком в очі.
Тисячоліття залишились з-заду.
Та в темні роки панування сталі,
Тобі, Кохання, золоту лямпаду
Ми схоронили непохитно сталі.
Хай не тобі ми віддались до смерти,
А іншій Пані – Рідній і Єдиній, -
Ніщо не зможе замінить, чи стерти
Твій образ у старій святині.
Душа горить – життя таке іскристе.
Забрати все! Себе віддати всьому!
Твоя ж святиня, мов незмінна пристань,
Нам в диких бурях буде тихим домом.
Минає час, щоб все могло зміниться.
Згубили лицарі колишню шпаду...
Тобі, Кохання Золота Царице,
Ми заховали вікову лямпаду.