СІЛЬСЬКИЙ УЧИТЕЛЬ
Війни відлуння билось по землі,
Ще скрізь стояв закам’янілий ідол*.
Закарбувалась в пам’яті моїй,
Неначе фото, одна зустріч з дідом.
Мій батько в пору ту вчителював –
В Колісниках давав свої уроки.
Стояло літо, і були жнива –
В селі пора найголовніша року.
Одного разу з батьком я ходив
По вулиці села. І тої миті
Назустріч вийшов нам дідусь один,
Як пам’ятник минулому століттю:
Дань віку – благородна сивина,
На лобі зморшок глибочезні зломи,
Сорочка та штани – із полотна,
А голову вінчав бриль із соломи.
І зупинився пам’ятник чомусь,
Коли дійти до нас крок залишився.
І скинув з голови бриля дідусь,
А потім в шані батьку поклонився.
Здоров’я потім дід нам побажав,
Про справи батька запитав доречно ,
Мені з кишені печиво дістав,
А потім одягнув бриля статечно.
І з гідністю від нас дід відійшов –
Його роки давали на те право.
Йшов пам’ятник через моє село –
Колісників історія і слава.
Здивовано дивились йому в слід
Ми з батьком… Поряд панувала тиша…
-Чому тобі так кланявся той дід?
Ти, мабуть, в цім селі найголовніший? –
Спитав я батька, бо не розумів.
І тато, скинувши військовий кітель,
Схвильовано і хрипло відповів:
-Ні, синку, ні… Я тут, в селі, учитель…
Дід, бриль, поклін ще довго будуть жить,
Та зустріч в пам’яті – в окремій ніші,
Бо істину затямив я в ту мить:
В житті учителі – найголовніші!
*Закам’янілий ідол – пам’ятник Сталіну. 30.04.2016.р