***
Как новичку, были не рады
мне в той стахановской бригаде:
не то поднёс, не то подал,
и каждый едко поучал
и подгонял: - Давай, давай!
Быстрее, ёханый бабай!
Да говори на человеческом!
А я селюк*, я не умею,
а я теряюсь и немею,
и пионером я краснею,
что виноват перед отечеством.
Сочувствовал один Кузьмич:
Ты не боись, всему обучим...
И намекал, чтоб я с получки
не пожалел на магарыч.
И были все уже едины -
когда, конечно, напились...
А после в песне обнялись,
когда запели "Черемшину",
что и у нас возле барака
свой цвет роняла на порог,
но подпевать я им не мог,
так захотелось мне заплакать
и от горилки, и немного,
что тут признали все своим,
и от черемхи над порогом
барака (был он нам как дом),
что ничего уже другого
не будет в будущем моём.
*житель села
***
Як новачку були не раді
мені в стаханівській бригаді:
не те підніс, не те подав,
і кожен в"їдливо повчав
і підганяв: - Давай, давай!
Быстрее,ёханый бабай!
Да говори на человеческом!
А я селюк, я ще не вмію.
Ніяковію і німію,
і піонером червонію,
що завинив перед отєчеством.
І співчував лише Кузьмич:
Ты не боись, всему обучим...
І натякав, щоб я з получки
не поскупивсь на могорич.
І все було , як і повинно...
І всі, звичайно ж, напились.
А потім в пісні обнялись,
як заспівали "Черемшину,
яка і в нас біля бараку
вже цвіт ронила на поріг,
та я підспівувать не міг,
мені хотілося заплакать
і від горілки, і від того,
що визнали мене своїм,
і від черемхи над порогом
бараку, що нам став за дім,
а ще від того, що нічого
не зміниться в житті моїм.
бараку,