Він сп’янів вже од першої ж кави,
хоч ні краплі не влив коньяку:
«Як я міг... Ти пробач, будь ласкава...
Як я міг загубити таку...»
Він не бідкався – в очі дивився.
І тримав її руки в руках.
І не скаржився, і не злився.
Заблукав у минулих роках.
Сорок років не бачились... Сорок...
«Боже мій, тож який я дурний», –
про любов, що не сталась, про сором.
А вона не зізналась: «Ти – мій...»