На мовi, я давно не розмовляю,
Та памятаю щирi тi слова,
Якi навiяв вiтер в рiднiм краю,
Мiж скелями гiрськими завива.
Тi, що прихованi у шумi водопадiв,
Що гомоном нашептанi гайкiв,
Пташиним спiвом линуть по левадi,
I, що почутi вперше з вуст батькiв...
I серце в мовi тiй, немов в перинi,
Мiняе ритм, знесилене, i спить,
Як на руках у матерi - дитинi,
Так i йому у цю спокiйно мить.
Велику вартiсть мае рiдна мова,
Але й вона, сама по собi будь-яка
Нiма. Якщо не знае кожне слово,
Стежини вiд ДУШI до ЯЗИКА".