Я сьогодні – один... Ти одна – у сусідній кімнаті...
Ми сьогодні живем поодинці. Так склалось. Нехай.
Може, так і потрібно – себе наодинці спитати:
Чи належимо одному одне, чи ні... Чи вже край.
Ти, можливо, як я, зосереджено дивишся в стелю.
І читаєм десь там тиху відповідь: кожен – свою.
Тут у кожній з кімнат закодовує стелі оселя.
А насправді чекає любов: і твою, і мою.
Вітерець – п'яний травнем – запліднив цнотливу фіранку.
У сусідній кімнаті сьогодні – одна. Я – один.
Чи можливо ось так – поодинці – самотніти зранку?..
Ми сьогодні живем поодинці... Вже кілька хвилин...