Два оголених дні. Дві людини, як втілення статі.
Старовинне вікно, за яким старовинний пейзаж.
У чотири руки нам вдалося Равеля зіграти.
І Равель дві доби був завжди бездоганний і наш.
Як це зручно, коли сонце світить у вікна недовго.
Одинадцята рівно – і тільки Карпати в очах.
Перед пристрастю ми завинили, а ще – перед Богом.
Ми борги повертали за гріх при свічках у ночах.
Ми однаково любим розгублені руки і очі.
І однаково тихо самотність клянем над плечем...
Два оголених дні. Двоє вдвох. Дві оголені ночі.
І не знайде ніхто, де межа поміж ніччю і днем...