Я з усмішкою день свій починаю, -
Вчив батько так мене в дитячі дні, -
Вона, як сонце, душу зігріває,
А з сонцем біди не страшні мені.
Сміюсь я щиро, коли миті слави,
І, коли важко, в усмішці вуста.
Я не ховаюсь, як лякливий равлик,
В свій саркофаг, коли біда і страх.
Ось хмарою повзе на мене лихо…
Як другу, усміхаюсь я йому.
І те оторопіло тане тихо,
Хоча грозою було мить тому.
В житті – як на війні: готуйсь до бою,
Бо небезпечно жити навмання.
І усмішка моя – це моя зброя
І, одночасно – це моя броня.
Дорожче скарбу і добра любого
Цінується ця зброя, ця броня.
І – в той же час – не коштує нічого,
Бо безкоштовна усмішка моя.
Вона і безкоштовна, й найцінніша –
Такий ось парадокс, таке життя!
Так посміхайтесь, люди! Смійтесь більше,
Щоб розквітали ваші почуття!