Ми з тобою – безхатченки. Дивні дорослі безхатченки.
В нас на двох є любов, а оселі для двох в нас нема.
Ми з тобою вхитрились любов’ю розжитись у складчину.
А хатини нема. Осінь вже. А невдовзі – зима.
Ми звикаєм з тобою чужими прикритися стінами.
Хоч на день. На годину хоча б. На короткую мить.
Обмінятись встигаєм миттєвостями швидкоплинними.
І у стінах чужих розказати, кого що болить.
...Я тебе проводжаю до дому, де місця не матиму.
І стискає сильніше мій лікоть маленька рука.
На прощання не можуть обнятись дорослі безхатченки.
Світять вікна чужі – мов три крапки чужого рядка...