Ти був для неї найпершим.
Для неї я був останнім…
І, звісно, тебе не чеше
Її дівоче кохання.
Для тебе – лише дівчисько,
Що ти затягнув до ліжка.
Доволі кумедне зблизька,
Але ж непогані ніжки…
Маленькі охайні груди,
Та й інше… таки нівроку.
Але… не побачив чуда
Замиленим своїм оком.
А я читав її вірші,
Пронизливі та прозорі…
Гадав, хто ж так гарно пише?
Чому так багато болю?
А потім – зустріч,торкання...
І декілька років разом…
А потім… подих останній
І… решток сухий у вазі.
Я сам закривав їй очі,
В`язав рушником обличчя,
Блював серед глупої ночі
І вив безтямно: «за віщо..?».
Минулося… Все минає,
І час лікує поволі.
А я і досі не знаю,
Чому Бог з`єднав наші долі..?
Чекає на всіх безодня,
І скиглити – то не діло.
Я душу тримаю в долонях,
А ти не втримав і тіла.