Мокрий пес, добрий пес біг під сірим дощем.
Ми стояли й дивились з тобою.
Людський щем ми у брамі відчули, той щем,
що, мов хвиля, накрив нас любов'ю.
Боже мій, як тебе я за мить пригорнув,
як стискав я тебе у обіймах.
Мокрий пес, сірий пес вже давно промайнув.
Хто ж то знав, що він душу так вийме...
Брама... Відстань... Калюжі... Холодне авто...
Чай гарячий... І сплетені руки...
Ми отямились: кухня і двоє в пальто –
після мокрої сірої муки...