Гудит огонь - весёлый сатана,
и хохот алый вырывается из печки...
И прислонилась я челом к окну,
и грусть моя берёт меня за плечи.
Сама пошла, куда глаза вели, -
чтобы найти немного от тебя спасенья.
А мысли, будто голубки,
в полях искали приюта, исцеленья.
Бежала я в снега и в глухомань,
чтоб обрести души лишь равновесие.
Нашла - рассветов горькую печаль
и пью я брагу их недобродившую.
И жду какого-то я чуда из чудес,
и ночь читаю, будто книгу чёрную.
И если любишь - без адреса найдёшь
этот домишко за морями снежными.
Я отплываю вночь одна
на льду окна в холодный вечер.
И спит в печи весёлый сатана,
уткнулся жаром в лапы головешек.
И так до синих утренних зарниц,
до поездов рассветных грохотанья -
и до безмерности, как в темноте ресниц,
тревожно возрастает ожиданье.
Оригинал:
Гуде вогонь – веселий сатана
Гуде вогонь – веселий сатана,
червоним реготом вихоплюється з печі…
А я чолом припала до вікна,
і смуток мій бере мене за плечі.
Сама пішла світ за очі – аби
знайти від тебе крихту порятунку.
Мої думки, як дикі голуби,
в полях шукали синього притулку.
Сама втекла в сніги, у глухомань,
щоб віднайти душевну рівновагу.
І віднайшла – гірку печаль світань.
І п'ю, немов невиброджену брагу.
І жду якогось чуда із чудес.
Читаю ніч, немов би чорну книгу.
Якщо кохаєш – знайдеш без адрес
оцю хатину за морями снігу.
І відпливаю поночі одна
на кризі шибки у холодний вечір.
І спить в печі веселий сатана,
уткнувся жаром в лапи головешок.
І так до самих синіх зоряниць,
до світанкових поїздів ячання –
до безміру, як в темряві зіниці,
тривожно шириться чекання…