Ні, це не гра.
Ні, зовсім це не гра.
І якщо грою це ми називаєм
- лише тому, що іншої не маєм
ми ради тому, що не вимагає
ніякої серед можливих рад.
„Так” – відповідь єдина, що розрадить,
якби не ґрати... Що є гірше ґрат?
Що нам лишається? Що граємо вдавати...
І сполох серця звично зупиняти,
і грати, не виходячи за ґрати,
Допоки ця не минеться пора.
28.04.17