Ти не така, як попід сонцем, коли дощить... Ти зовсім інша.
Неначе дочекалась друга, чи подружки. Ти – не така...
І, як дощить, і як негода, інакше ти сприймаєш вірші.
Інакше сторінки гортає твоя малесенька рука.
Я вислуховую найменше твоїх жіночих зауважень.
Вони читацькі, та жіночі, ті спостереження твої.
А я без усмішки, серйозно твоїх нових чекаю вражень.
Бо всі і пишуться для тебе – вірші наївнії мої.
А дощ – сильніше і сильніше... Вірші мої – все кращі, кращі...
Іще одна доба з дощами, іще гроза, і я – поет.
Я так люблю у дощ з тобою усі оці читання наші,
Що якось присвячу – про вірші, що під дощем, – тобі сонет...