Як вже сталось, так сталось: тепер ми живемо окремо,
залишили в минулому всі гарячкові слова.
І не будем хиткої торкатися жодної теми.
Те, що множили разом, тепер розділилось на два.
Два окремих світи. Два вікна. І окремих два душі,
де ніхто не штовхне випадково – не буде підстав
вивертати назовні сумні неспоріднені душі
і казати слова, ті, яких жоден краще б не знав.
Ми живемо окремо. Можливо, ми стали щасливі.
Може, потай бажали собі цю окремість щораз.
Ми ще вчора удвох біля вікон молились на зливу.
А сьогодні та злива – самотня, як кожен із нас...
...................................................
Робота Світлани Давиденко