Твої печалі заховала б у собі,
І віднесла би їх на край землі, щоб скинути…
Та кошенятами, що роджені сліпі,
Вони нявчать, щоб відчувати міг провину ти…
У чому винен? Що все так, і все – не так…
Якісь бо мрії відлетіли й не повернуться.
Що є антракт, а потім знову йде спектакль,
І що не ти в моїм саду посадиш деревце.
Та не сумуй, ваги рівняють все в житті!
І те, що маєш, рівноцінне втраті іншого,
Хоч і кохання, і тепло, нажаль, не ті,
І не здійнятися до мрій крилатих – віршами.
Твої печалі у рядках, бува, й мовчать…
А замість них минуле в голку лізе ниткою…
І десь на полі посміхається дівча,
Якій коваль троянду в кузні радо викує…
Троянда гарна, тільки мертва… є шипи.
Кусне змією: за нажите - кров’ю платимо…
Навколо – ніч…не спиш чомусь…паркет рипить…
Усі печалі завмирають поряд з датами…
(24.03.17)
Переклад з української Світлани Груздєвої:
http://www.stihi.ru/2017/05/13/10169
Твои печали и тяжёлый крест вины
В себе б запрятала, подальше чтобы выбросить…
Но как котята, что слепыми рождены,
Вину в отчаянье молят услышать фибрами…
Ты в чём повинен? Что всё так и всё – не так…
И что в мечты твои тебе уже не верится.
Что есть антракт, потом опять идёт спектакль,
И что не ты в моём саду посадишь деревце…
Так не грусти, веса меняют в жизни всё!
То, что имеешь, до конца всё ж не упрочено.
Хоть и любовь, и теплота – ни то, ни сё
И не подняться до мечты крылатой строчками.
Твои печали в них, случается, молчат...
А вместо – прошлое в иголку лезет ниткою…
И где-то в поле рада девочка-свеча:
Ведь ей кузнец и розу в кузнице бы выковал…
Та роза, впрочем, не живая: есть шипы.
Куснёт змеёю: кровь окажется оплатою.
И ночь вокруг…а ты не спишь…паркет скрипит…
И все печали замирают рядом с датами…