Кажется с нами что-то не то...
И даже люди, город, камни,
Что-то прошепчет - Святое всё,
Во что ты верил - сгинуло с веками.
Прошло сквозь пальцы.
Как вода, зачерпнутая раскрытою рукою,
А на ладони лишь капельки от сна,
В сиянии мечты о свободе в неволи.
И вечность - это тяжкий занавес,
Что не способны мы поднять,
Раздавит нас, зачем идти,
Зачем надежду потерять,
Во всё,что было нами свято,
Скажи, мне нужно это знать,
И все же с нами не то что-то...
Оригинал:
Лiна Костенко. Здається з нами щось уже не те...
Здається з нами щось уже не те...
І навіть люди, місто й камні,
Щось прошепоче – Те усе святе
У що ти вірив - згинуло з віками.
Пройшло скрізь пальці,
Як вода, зачерпнута відкритою рукою,
А на долоні лиш краплинки сну,
У сяйві марив, як в полоні.
І вічність та тяжка завіса,
Що ми не здатні піднести,
Роздавить вас, навіщо йти
Навіщо тратити надію,
У те усе, що нам святе,
Скажи мені і я повірю,
Та все ж із нами щось не те....