Я сяду поруч того скрипаля,
нехай заколисає ніжноспівом.
Тут рідний край і матінка земля
і намальоване Любов'ю диво.
У вихор, в заспокійливе - Живи! -
порину і між ліній загублюся -
серед дібров, зім'ятої трави,
в обіймах рідних, теплих рук матусі.
Із озерця вже скапує сльоза,
такий собі, на око схожий, витвір.
Тоненька вигинаеться лоза,
чи то долоні складені в молитві.