Скільки видихів треба поклику,
Скільки вдихів серця – піснею?
Скільки крапок аж до оклику
Шляхом-долею горезвісною?
Не римується ненаписане,
Неоспіване не торкає.
Біль душі через серце списами
У минуле знов повертає.
Очі мамині, тата посмішка,
Їх любов у мені навічно.
Сон розсіявся, зник ще досвіту.
Просинатись без них незвично…
Скільки видихів треба стримати,
Скільки вдихів та ще й без кисню…
Щоб душа заспівала римою
Невмирущу єдину пісню!