Посеяла людям годочки-года свои житом,
Убрала планету, укрыла тропинки травой,
Детей научила, на свете как с правдою жить им,
вздохнула легонько – и в небо пошла на покой.
- Куда же вы, мама?! – взволновано кинулись дети.
- Куда вы, бабуля? – внучата бегут до ворот.
- Да я недалёко… где солнышко в дрёме не светит.
Мне время в дорогу… а вам – подрастать без забот.
- Да как же без вас мы?..да что вы надумали, мама?
- А кто же, бабуля, нам будет помощницей в снах?
- А я оставляю вам радуги все с журавлями,
и росы на травах, и золото на колосках.
- Не надо нам радуг, не надо богатства и злата,
лишь только бы ждали всегда вы нас возле ворот.
Мы справимся сами со всей вашей вечной работой, -
останьтесь же, мама, останьтесь на век! - не на год.
Она улыбнулась,седою красавицей-долей,
взмахнула рукою – взлетели края рушника.
«Счастливыми будьте!» - и стала задумчивым полем
для целой планеты, и памятью нам на века.
********************
Борис Олійник
Пісня про матір
Посіяла людям літа свої, літечка житом,
Прибрала планету, послала стежкам споришу,
Навчила дітей,як на світі по совісті жити.
Зітхнула полегко – і тихо пішла за межу.
- Куди ж це ви мамо?! - сполохано кинулись діти.
- Куди ж ви, бабусю? - онуки біжать до воріт.
- Та я недалечко... де сонце лягає спочити.
Пора мені, діти...А ви вже без мене ростіть.
- Та як же без вас ми?.. Та що ви намислили, мамо?
- А хто нас бабусю, у сон поведе по казках?
- А я вам лишаю всі райдуги із журавлями,
І срібло на травах,і золото на колосках.
- Не треба нам райдуг, не треба нам срібла і злота,
Аби тільки ви нас чекали завжди край воріт.
Та ми ж переробим усю вашу вічну роботу, -
Лишайтесь, матусю,навіки лишайтесь. Не йдіть.
Вона усміхнулась, красива і сива, як доля.
Махнула рукою - злетіли увись рушники.
"Лишайтесь щасливі", - і стала замисленим полем
На цілу планету, на всі покоління й віки.