***
На каждом перекрёстке бочка кваса.
И много времени, и мир прекрасен:
стихи, поэты, девушки, вино,
и вечность до вечернего сеанса,
где будет "до шестнадцати" кино.
Так много было музыки и танцев,
цветов так было много и героев,
что даже и в трамвай садились с боем.
Гремел оркестр, и двигались колонны.
А улица - в полотнищах червоных,
которыми прикрыли на балконах
всё то, что накопилось за лета:
от стульев сломанных и до зонта -
они и до сегодня там под пылью.
А нас не стало,
нас как будто смыло.
Ни скверика, ни лавки в именах -
они уж на кладбищенских крестах;
и нет той музыки (а мир прекрасен?),
ни мальчиков, что штурмовали кассу:
ведь будет "до шестнадцати" кино.
Хотя они пробьются всё равно...
Но это не про них,
кто сын, кто дочь, -
про то, как посмотревши то кино,
мы вышли, как слепые,
прямо - в ночь.
***
На кожнім перехресті бочки квасу.
І так багато музики і часу,
і вірші, і дівчата, і вино,
і вічність до вечірнього сеансу,
де йтиме не для підлітків кіно.
Було багато музики і часу,
було багато квітів і героїв,
бо навіть у трамвай сідали з боєм.
Гримів оркестр, і рухались колони.
І вулиця - в полотнищах червоних,
якими приховали на балконах
усе, що назбиралось за літа:
від зламаних стільців і до пальта,
які і по сьогодні там під пилом.
А нас немає,
нас неначе змило,
ні скверика, ні лавки в іменах,
які уже за містом на хрестах,
ні музики тієї, ані часу,
ні хлопчиків, що штурмували касу,
бо йтиме не для підлітків кіно.
Але вони проб"ються все одно...
Та мова не про них.
Про інше річ,
про те, що переглянувши кіно,
ми вийшли, як сліпі,
і прямо - в ніч.