І якщо запалити одну свічу – то відразу святі всі лиця
стануть в теплому, наче вуста в «мовчу», – тільки полум’ям слід молитись.
І якщо западе на мовчанку ніч – тільки місяць вестиме судно
затонулих будівель, лише поклич – у фіранках зійдуть підсудні
тихі квіти, яких веслувати ще не навчили, хіба що жити…
безборонно плистимуть на дно дощем, витрачатимуть, наче діти,
пелюстки на бажання, яких ніхто не почує – занадто пізно:
ми всі виросли з слів – і прийшов потоп, залишаючи смужку пісні.