Падали зорі в духмяні весняні трави,
І засинали натруджені вдень міста,
І як віки крокують величаво,
Так пролунала заповідь батька свята.
Він говорив: «Моя ти дитино,
Кожного дня невсипуще трудись,
Хай буде праця важка і рутинна,
Та тільки нею ми піднімаємось ввись».
Він говорив не зрадити друзів ніколи
І до мети до останнього йти.
Хоч серце заходиться гіркотою і болем,
Та правду і світло у нім назавжди зберегти.
Навчав він людей поважати,
Прощати і добрих, і злих.
І усміхались очі у тата,
І зорі блищали у них.
Слухало довго серце дитини
І навіть усе б зрозуміло без слів,
Бо тато рідненький трудився щоднини
І добрими справами свою дитину навчив.
Падали зорі в духмяні весняні трави,
І засинали натруджені вдень міста,
І назавжди дитяче серце запам’ятало,
Як пролунала заповідь батька свята.