Я благала у долі кохання,
Та такого, щоб раз і навіки,
Щоб травневе п*янке світання
Чарували весняні квіти.
Та осипались тихі роси
З пелюсток чарівних додолу,
Наче марні дівочі сльози,
Я не хочу їх більш ніколи.
Я стомилась чекати щастя,
Того щастя, що десь блукає.
Я не знаю, чи буде краще,
Та нічого вже не шукаю.
Я живу просто так, як можу,
І люблю, як люблю, не більше...
Я не знаю, на що це схоже,
Наче просто настала тиша...