Писати до тебе вірші
Й ховати їх...
Від світу і зайвих очей.
За вікном дід-вітер свище,
Засуджує тілесних потіх,
Вихваляє сердечних речей.
Здається, він знає багато,
Розповідає щоднини усім,
Але він єдиний і дуже самотній,
Бо люди чують вухами, мовлять - губами.
Людину чує - людина,
Вітер - ніхто.
І кожен день - сумна днина,
Дивина лиш - бачити коня в пальто.
Та то лиш невдалий жарт,
Чиясь краплину відома фантазія,
Кому раптом вернувся фарт,
Приглянулась в відпустку Малайзія.
Хтось живе в самотині,
Хтось - лише між людей,
Але хто з них подібен стеблині?
Кожен із тисяч ролей.