Ти знаєш - час не можна підкорити,
Він летить,як білокрилий лебідь.
Все минає...і життя не відновити,
Людські долі хтось наплутав в небі.
Так хочеться брехню,обман забути,
Терновий слід залИшився на серці,
Але душа,ще здатна...хоче полюбити,
Очікує щастя, мов сонечка вранці.
На жаль,у тлінному,земному світі,
Так мало добрих почуттів безмежних.
На жаль,не слухаємо шепіт квітів
Та від чужих думок життя залежне.
Граємо роль у виставі сторонній
І справжне обличчя приховує маска.
Пошуки щастя в лабіринтах безодні,
З власних ілюзій створена пастка.
Невтішних спогадів болісний опік,
З минулого котиться білим намистом.
Та все ж таки мрій відчувається дотик
І доля становиться краща ,барвиста...