Спогади гріють мене про акацію,
Ту, що розкішно росла біля двору.
«Запах найтонший!» - сусід наш мав рацію…
А деревце все тягнулося вгору.
Гарно цвіла всім на радість акація.
Чи ж бо, красуне, й сьогодні - рясна?
Чи ти пішла під бурхливі овації
Перебудови, що села знесла.
Де ж і лишились - картина невтішна:
Скрізь бур'яни, що в людський стали зріст,
Там де цвіла нареченою вишня,
Гонить дичок – вже розрісся мов ліс.
Перебудова! О, перебудова!
Розповідав міфи нам Горбачов.
Скільки надії вселяло це слово!
Брешуть нам, брешуть… та віримо знов…
2013р