«Залиш мене у спокою, весна,
я так стомилася з тобою у двобою» -
так каже жінка… що то за одна!?
двобій з весною чи то із собою?
такі думки – то справжня дивина
«зимова вишня» жінка та, напевно
таких я зустрічала … в чим вина
що зиму так вона плекає ревно
сніги на серці, ожеледь чуттів
блакить небесна навіть і не сниться
і погляд згас і голос занімів
лишень холодна моторошна криця…
отямся, подруго! закресли календар
вже все минулося і зклякло - відболіло…
прийми весну як вічний Божий дар
вже ось вона, душі твоїй відлига!
немає на землі таких подій
що виморозять серце до останку
хто ж може бути радості крадій,
хто може скасувать весняні ранки?
ніхто й ніщо… весна на сполох б’є
як те дитя, що має народитись
життя вирує - пута розірве
щоб знову ти змогла йому радіти!!!